«Це великий талант – жити цікаво», -

Олександр Гаврош

 

Друзі, мені пощастило познайомитися з цікавою людиною. Підписавши автографа у власній книжці для чергового читача на літературній виставці, він з радістю й теплою усмішкою відгукнувся на мої привітання, немов тільки й чекав на зустріч зі мною. Цікавість до творчості цього молодого драматурга в мене з’явилася ще на фестивалі «Театральна весна-2010», де я побачила виставу за його п’єсою «Ромео і Жасмин», яка вразила мене своєю драматургією. Отже, не змогла відмовити собі у задоволенні познайомити й вас з талановитим письменником, журналістом, драматургом, Членом Спілки письменників України ОЛЕКСАНДРОМ ГА́ВРОШЕМ.

 

Путь героя

Народився Олександр 26 березня 1971 року в Ужгороді. Закінчив факультет журналістики Львівського Національного університету імені І. Франка. Працює в закарпатських та всеукраїнських ЗМІ.

Має понад тисячу публікацій у пресі.

Член Асоціації українських письменників.

Окремі його твори перекладені білоруською, словацькою, сербською, польською мовами.

Засновник і співголова журналістського клубу «НеТаємна вечеря».

Захоплення: література, історія, культура.

 

Досягнення й відзнаки:

  • Переможець «Коронації слова» 2007 та 2011 років
  • Дипломант «Коронації слова» 2008 року за п'єсу «В Парижі красне літо…»
  • Лауреат 10 Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2008» в номінації «Дитяче свято — твори для середніх і старших школярів»
  • Лауреат журналістської премії імені Йосипа Терелі за 2009 рік
  • Дипломант конкурсу "Золотий лелека" за 2009 рік за "вишукану інтерпретацію закарпатських легенд у "Сказаннях Срібної Русі"
  • Дипломант конкурсу "Коронація слова" 2010 року у номінації "Романи" за твір "Галуна-Лалуна" — нагороджений спеціальною відзнакою "Вибір видавців"
  • П'єса "Ромео і Жасмин" поставлена в Київському народному студентському театрі "Вавилон" (березень, 2010 р.), в Дніпропетровському академічному українському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка (травень, 2010 р.) та в одному з Одеських театрів.

 

Основні твори:

П’єси:

  • «Ромео і Жасмин»
  • «В Парижі красне літо»
  • «Цирк Івана Сили»
  • «Любязніший приятель»
  • «Вуйко з крилами»

Поетичні збірки:

  • «Фалічні знаки» («Дніпро», 2004)
  • «Тіло лучниці» («Піраміда», 2006)
  • "Коньяк з дощем" ("Факт", 2009)

Публіцистичні книжки:

  • «Моя р-р-революція» («Карпатська вежа», 2005)
  • «Закарпатське століття: ХХ інтерв'ю» («Мистецька лінія», 2006)
  • «Точка перетину» («Грані-Т», 2009)
  • "Владика Мілан: "Свобода – це можливість обирати добро" ("Карпатська вежа", 2009)

Дитячі повісті:

  • «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» («Видавництво Старого Лева», 2007)
  • «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» («Видавництво Старого Лева», 2008)
  • "Галуна-Лалуна, або Іван Сила на острові Щастя" ("Видавництво Старого Лева", 2010)

 

Світська бесіда

 

Ви зараз працюєте журналістом у таких виданнях, як «Україна молода», «Дзеркало тижня», «Український тиждень». Які теми освітлюєте в своїх матеріалах?

Я є вільним журналістом, так званим фрілансером. Це досить поширений вид журналістики у світі, коли людина друкується в різних виданнях і живе на гонорари, не прив’язуючись до одного конкретного видання. Так живу і я. Тому друкуюся в різних виданнях. Окрім тих, що Ви назвали, ще й на сайтах «Літакцент», «Буквоїд», в «Українській літературній газеті», в закарпатських часописах. Пишу в основному на теми культури, літератури, міжнаціональних відносин. Пишу тільки про те, що мене цікавить. Дуже рідко пишу на замовлену тему.

 

У 2009 році Ви стали лауреатом журналістської премії імені Йосипа Терелі. За які саме досягнення?

Це дуже цікава премія, яку заснувала Мукачівська греко-католицька єпархія. Названа вона ім’ям відомого українського в’язня сумління, який чимало років провів у тюрмах та «психушках», борючись за свободу віросповідання СРСР. Мені приємно було отримати першу премію імені Йосипа Терелі з рук мукачівського єпископа, владики Мілана, бо її вручають за пропаганду толерантності та історичної правди в суспільстві. Я її отримав за свої журналістські публікації.

 

Ваша п’єса «Ромео і Жасмин» отримала чимало престижних нагород. Чи вдалося режисерам чимось Вас здивувати у своїх постановках? Можливо, вони побачили в ній щось нове, несподіване для Вас?

Бачити свою п’єсу на сцені дуже цікаво. Попри те, що режисери, які її ставили, сповідують авторський театр (тобто, бережне ставлення до тексту), вони ж все-таки є її інтерпретаторами. І всі три постановки дуже різні. Тим і цікавий театр, що одне й теж він завжди робить по-іншому. Навіть одна й та ж вистава в одному театрі може сприйматися зовсім по-різному. Ясна річ, що режисери щось додавали, адже в їхньому арсеналі більше інструментів, ніж один текст. Мені сподобалося, як головний режисер Дніпропетровського академічного українського театру імені Т. Шевченка Анатолій Канцедайло зумів із суто негативного образу Хазяйки створити образ нещасної жінки. Завдяки одній мовчазній мізансцені, коли вона виходить уночі у двір. Ці дві хвилини абсолютного мовчання були дуже напруженими у виставі і перевернули сприйняття глядачем цього персонажу. Таких режисерських знахідок було чимало.

 

Ви зробили неабиякий внесок до української літератури для підлітків. Півроку Ви збирали факти про події в історії України, що відбувалися 400 років тому, задля того, щоб відтворити їх у своїх книжках. А яке головне завдання ви ставили при написанні книжок для шкільної молоді?

Мені хотілося розповісти дітям, що історія українських розбійників у Карпатах не менш захоплива, ніж пригоди піратів Карибського моря. Українська історія дуже цікава, але поки що, на жаль, вона мало відображена в кіно, мультиплікації, музиці і навіть у книжках. У нас такі цікавинки є, що вистачить роботи десяткам письменників. І всі вони мають реальне історичне підґрунтя. 

 

Яке враження у Вашого сина щодо книжок свого батька про історичних персонажів? Якими принципами керуєтесь у його вихованні?

Найкращою реакцією мого сина на мої дитячі книжки про історичних персонажів – Івана Силу та розбійника Пинтю була його коротенька репліка: «Прикольно, тату!». Стараюся виховувати його особистим прикладом. Не тільки кажу, що читати – це цікаво, але й сам постійно читаю. Біля мого ліжка – гори книжок. Бо я відразу читаю декілька. Не лише тверджу, що треба займатися спортом, але й сам щоденно підтягуюся чи віджимаюся. Він це бачить і сприймає.

 

Чи є у Вас власні улюблені твори, які Ви пишете для душі, і які Вам хочеться читати знову й знов?

Я все стараюся писати для душі. Із десятьох моїх власних книжок – усі написані для душі. Тепер, щоправда, взяв гріх на душу і пишу одну книжку на замовлення. Але стараюся і її «полюбити».

 

За покликанням, Ви все ж таки журналіст чи письменник?

Я і журналіст, і письменник водночас. Хоча Хемінгуей казав, що, якщо хочеш бути письменником, то слід забути за журналістику. Поки що я їх поєдную, хоча це дедалі складніше. Але виразно бачу тенденцію, як література для мене виходить на перше місце, а журналістика потрохи дистанціюється.

 

Що любите робити у вільний від роботи та письменництва час? Можливо, маєте якесь хоббі?

Єдине моє захоплення – це книжки. Страшенно їх люблю. Навіть просто тримати в руках, гортати, розглядати. Маю велику бібліотеку – кілька тисяч книжок. Вільного часу майже не маю. Але коли вже втомлююся від читання і писання, тоді залюбки дивлюся гарне кіно або їду в якусь мандрівку. Чимало часу проводжу у поїздках.

 

Поділіться професійним секретом: як Вам вдається залучати натхнення?

Мене запалює нова ідея. Я – людина, яка швидко захоплюється. А ідей маю дуже багато. Тому мені найважче, коли робота виявляється задовгою. Адже мене тягне вже до наступної ідеї. Але всеодно як людина вперта я, скриплячи зубами, доводжу до кінця розпочате. Однак психологічно це дуже важко. Вже третій рік підряд я пишу книжки, яким віддаю півроку зосередженої праці. Після закінчення такої роботи я кілька тижнів ходжу, як прозорий. Здається, від втрати енергії і сил я стаю легким, як повітряна кулька. J

 

Незабаром Новий рік. Чи можете пригадати найнесподіваніший подарунок або диво, яке з Вами сталося колись в Новорічні свята?

Одного разу зустрів Новий рік на даху п’ятиповерхового будинку. Це було незабутньо. Весь Ужгород під твоїми ногами, а ти дивишся на ці безкінечні салюти і п’єш шампанське. Взагалі-то, я людина доволі аскетична. Тому мало уваги приділяю зовнішнім виявам. Більшу радість отримую від гарної книжки, ніж від страви чи гулянки.

 

Ваша власна цитата: «Найцікавіший твір будь-якого письменника – його власне життя». Цікаво, який жанр Вашого життя і який його етап, на Вашу думку, зараз пишеться: зав’язка, кульмінація, якийсь інший?

Думаю, що це щось пригодницьке із несподіваними поворотами для головного героя. Бо я справді не знаю, що мене чекає через рік. Легко наважуюся на переміни. Хочеться сподіватися, що до кульмінації ще далеченько. Адже мені всього 39. Це тільки половина життя, якщо дасть Бог здоров’я. Але я задоволений своїм життям. Воно справді цікавіше за мої твори. Це великий талант – жити цікаво. Зрештою, потім є про що письменнику  писати у своїх книжках.

 

Ваш «совет на 100 лет»?

Будьте самі собою. Не варто когось копіювати чи наслідувати. Всеодно у такому разі ви лише будете чиєюсь подобою. Все найцінніше – всередині нас самих. Треба просто працювати над собою, аби світлішого і розумнішого всередині нас ставало дедалі більше. Змінивши себе, ви й зміните світ довкола вас.